Адріан Іванович Чепа b. 1764 d. 1822

出典: Rodovid JA

出来事

1764 誕生:

結婚: ♀ Наталія Ісакіївна Плевковська (Чепа) [Плевковські] b. 1780

1799 子供の誕生: ♀ Валентина Адріанівна Чепа [Чепи] b. 1799 d. 1866

1822 死亡:

備考

Андріян Іванович Чепа (1760—1822) — колекціонер документів з історії України. Походив з української поміщицької сім'ї. В 1779-89 служив у канцелярії малоросійського генерал-губернатора П. О. Рум'янцева. Колекцією Ч. користувались українські історики М. Ф. Берлинський, Д. М. Бантиш-Каменський, Я. М. Маркович. Свого наміру видати збірник матеріалів з історії України Ч. не здійснив. Переважна більшість зібраних ним документів загинула[1]. Потребує уточнення рік смерті А. Чепи, який подається тут на основі дати, оприлюдненої в «Енциклопедії Брокгауза й Ефрона» — за нашими даними, Чепа помер після повстання декабристів (1824 рік), але до того періоду, коли Д. Бантиш-Каменський почав готувати до друку друге видання своєї історії (приблизно 1828 рік) і отримав від удови Андріяна Івановича матеріали, на які посилається в передмові до цього видання (побачило світ у 1830 році). У передмові до першого видання (1822 рік) про Чепу ще немає жодної згадки.

Павло Ісаакович служив на флоті і, мабуть, захоплювався мисливством, коли приїздив у Чепурківку. Це про нього в своєму листі від 1.09.1834 р. до своїх батьків писав Є. П. Гребінка: «...теперь понимаю, отчего покойный Павел Исаакович так ахал над дупельшнепом».

Мабуть, він прожив стільки ж років, як і його батько. Як і батько, він плекав надію придбати землю. В журналі «Известия Таврической ученой архивной комиссии» №22 за 1895 р. наводиться його письмове звернення до «Правителя Таврической області!» від 3 січня 1795 р.: «Немного осталось мне наследия после покойного отца, но в продолжение времени воспитания моею в морском корпусе у беспомощной вдовы, матери моей, и того поубавилось гораздо.

Маленькая деревушка наша, лежащая Киевского наместничества в Пирятинском уезде, называемая Чепурковка, опустела почти совершенно через побеги крестьян в Екатеринославскую и Таврическую губернии. Лишиться до 25 душ тому, кто имел их всех 50. Много ли их останется? Но скудными сими остаткам должна жить мать, быть отделена сестра, вышедшая замуж, и мне при малом жалованье помогать. И никому ничего: ибо остальные, оплачивая подати за бежавших, и из недоимки еще не выходят.

В сей всенижайшей избирая возможнейшее, я прошу Вашего сиятельства не оставить нас милостию Вашею. Величайшую мы в том иметь будем, если мне й зятю моему коллежскому ассесору Андреяну Чепе повелено будет дать никем не занятой еще земли, лежащей в уезде Мелитопольском, вершину Белозерки Янчокрак, или на Молочных Водах десять тисяч десятин. И как беглецы оные не впрок и тем, кто их в упомянутих губерниях принимает, и они и там, виигравши льготние лета, так же бродят то прошу о поимке и отдаче оных, коих бы мы могли там и поселить на вышепросимой земле.

Столь велика надежда на милость Вашего сиятельства, сколь велика и скорбь наша, потеряв людей. Их имена: Наум Лисаченко, Федор, Василий, Степан, Елисей и Петр Компанцы, Петр, Никита и Антон Суглоба, Яков и Григорий Федоренки-Великие, Назарь Шевченко (он же Рубан), Евстафий Михненко, Ерофей Захарченко, Данило и Михаил Хоменко-Шульженки, Гаврило Пшеничний, Григорий Денисенко, Данило Иванов. Данило Петров, Данило, Филипп и Гаврило Малыга, Андрей Носань, Ефим Гречаненко».

Це звернення було складено не без участі Андріана Чепи, який 19 років служив у канцелярії Румянцева і знав, як проводиться розподіл «нових земель». Нам невідомо, чи було задоволене це звернення, чи ні. У 1799 р. Павло Плевковський вийшов у відставку, але в Чепурківці не жив: не був записаний в жодній сповідальній відомості після виходу його у відставку.

Його сестра Наталія рано вийшла заміж: у 1793 р. в сповідальній відомості церкви с. Семени був уже записаний зять Плевковських Андріан Іванович Чепа, віком 29 років. Треба сказати, що в той час дочки козаків рано виходили заміж. Згаданий вище козак Іван Григорович Громашевський у 1778 р. був уже одружений з дочкою козака Максима Ісаєнка Марією (1766 р.н.). І нічого дивного немає в тому, що інколи малолітні жінки втікали на деякий час від своїх «суджених».

У Чепів була єдина донька Валентина Андріанівна, народилась у І799 р. Вона була в шлюбі за Петром Григоровичем Волховським (народився у 1796 р.), який служив у корпусі жандармів. Валентина Андріанівна в основному жила в Чепурківці, але часто разом з дітьми (а якщо Петро Григорович був у відпустці, то разом з ним і дітьми) виїздила в Ніжин, де жила в рідних Петра Григоровича. Є. П. Гребінка в роки навчання в Ніжинській гімназії часто навідувався до них. Про це ми знаходимо в його листах за 1828 і 1829 р.р. Петро Григорович у службових справах бував у Петербурзі. Про нього Є. П. Гребінка писав у своїх листах до рідних - 21.02.1835 р. і 5.09.1839 р.

• http://grebenka.com/index/serbinivka_chepurkivka_serbinivska_silska_rada_grebinkivskij_rajon/0-480

祖父母から孫まで。