Іван Андрійович Рулька Огієнко d. 1884
出典: Rodovid JA
| 氏族（誕生時） | Огієнки |
| 性別 | 男性 |
| 氏名（誕生時） | Іван Андрійович Рулька Огієнко |
| 父母 | |
出来事
誕生: Брусилів, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
子供の誕生: ♂ Василий Иванович Огиенко [Огиенко]
子供の誕生: ♀ Дария Ивановна Огиенко (Лесюк) [Огиенки]
子供の誕生: ♀ Пелагея Ивановна Огиенко [Огиенко]
子供の誕生: ♂ Фёдор Иванович Рулька Огиенко [Огиенки]
結婚: ♀ Євфросинія Федорівна Петриченко (Огієнко) [Петриченки] d. 1908
18 3月 1878 子供の誕生: Брусилов, Радомысльский уезд, Киевская губерния, Российская империя, ♂ Михаил Иванович Огиенко [Огиенки] b. 18 3月 1878
2 1月 1882 子供の誕生: Брусилів, Радомисльський уїзд, Київська губернія, Російська імперія, ♂ Іван Іванович Огієнко [Огієнки] b. 2 1月 1882 d. 29 3月 1972
1884 死亡: Брусилів, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
備考
Батько Івана - теж Іван - походив із давнього козацького роду з Полтавщини. Його предок козак Максим Огієнко в часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767-1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку – тепер Чорнобаївського району Черкаської області).Згодом Огієнки переселилися на Київщину.
Коли Івану ще не виповнилося трьох років, унаслідок нещасного випадку загинув батько: пізно восени він заготовляв у лісі дрова, а коні, запряжені в завантажену підводу, чогось злякалися, зірвалися - і розтоптали батька.
Іванові брати й сестри розбрелися по світу. Найстарші Федір та Одарка вже жили самостійно, молодші Палажка, Василь і Михайло навчалися кушнірству, наймитували. Біля матері залишився тільки найменший - Іван. Аби якось прогодувати себе та сина, мати бере його із собою на роботу в місцеву економію, а згодом - на бурякові та хмелеві плантації.
Наш прадід Іван Огієнко був солдатом царської армії, або так званим кантоністом, як називали в тогочасній Росії солдатських дітей. Віддавши «царю-батюшці» та Російській державі свої молоді роки, повернувся солдат в батьківський край, маючи в своєму ранці «катеринку» вартістю двадцять п’ять карбованців.
Згідно царських законів, у межах с. Брусилова Радомишльського повіту на Київщині отримав солдат безкоштовно клапоть землі та й почав міркувати, як завести господарство. А брусилівські крамарі розпустили поголос, що у відставного солдата з’явилися гроші. Сільські торгаші вмовили нашого прадіда, щоб він здав свої гроші під відсотки в їхню торгівельну контору.
Спливали місяці, працюючи на відсотки, а за той час солдат на вечорницях зустрів свою суджену — дівчину з родини Петриченків. Наближався вже час одруження, і необхідно було забрати гроші з торговельної контори. Торговельна контора видала прадіду гроші, а на відсотки йому дали куль муки (шістнадцять пудів) для весільного короваю. При доброму настрої повернувся він до своєї хати і ліг спочивати в комірчині, двері якої виходили в світлицю. Тієї ж ночі під ранок ватага сільських злодюг, сповіщених крамарями, завітала на садибу прадіда за його грошима. Грабіжники виламали сінешні двері і почали добиратися до комірчини, де безтурботно спав прадід. Прокинувшись, він почав захищати свої «скарби». Солдат діяв, як на війні, застосувавши свою селянську зброю — цюкнув по пальцях того, хто рвав двері. Із-за дверей почувся стогін і крики «йой-йой, там сокира». Непрохані гості швиденько залишили прадідову оселю.
Настав ранок, загомоніли біля тинів сусіди: «Що сталося у Івана?». А він вийшов до воріт і переможно показав їм відвойовану у крамарів-розбійників свою «катеринку». Надовго залишилася в пам’яті сусідів широкоплеча, ставна постать Івана з русявим чубом та натрудженими сильними руками, які тримали царський дарунок. Вперте обличчя з рішучим поглядом карих очей приваблювало до нього навколишнє жіноцтво.
Незабаром Іван відсвяткував своє весілля, і молода Єфросинія стала господинею в його домі.
Прабабця Єфросинія (Пріська) з Петриченків (Татарчучка) виділялася серед жінок спокійною вдачею, виваженим характером та непоганим здоров’ям, що давало їй силу в життєвих негодах, які приготувала їм невмолима доля.
Обоє вони були побожними людьми і свято берегли прабатьківську православну віру, завіщану княгинею Ольгою та її сином Воло- димиром-Хрестителем. Жили вони селянськими турботами, ростили своїх дітей. Але в 1884 р. прадід Іван Огієнко (Рулька) трагічно загинув. Його переїхали коні, коли зимою перевозив заготовлені дрова для своєї домівки. Перелякані коні перевернули сани і понесли з пагорба прадіда разом з дровами. Вдова Єфросинія зосталася з малими дітьми: Василем, Михайлом, Івасем та дочкою Палажкою на виданні, Федір та Одарка мали вже свої сім’ї та господарства.
+ + +
Упокой Боже, Івана і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія
祖父母から孫まで。
結婚: ♂ Іван Андрійович Рулька Огієнко
死亡: 1908, Брусилів, Радомисльський уїзд, Київська губернія, Російська імперія
結婚: ♂ Іван Іванович Огієнко , Вознесенська церква, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
死亡: 19 5月 1937, Брусилов, Житомирская область, УССР, СССР
結婚: ♂ Михаил Иванович Огиенко
結婚: ♀ Дария Ивановна Огиенко (Лесюк)
結婚: ♂ Василий Иванович Огиенко
結婚: ♂ Василий Иванович Огиенко
結婚: ♂ Дмитрий Евтихиевич Литвинчук
死亡: 1916, Брусилов, Радомысльский уезд, Киевская губерния, Российская империя
結婚: ♀ Євгенія Василівна Огієнко (Тюрменко) , Брусилов, Брусиловский район, Житомирская область, УССР, СССР
結婚: ♂ Игнатий Фёдорович Огиенко
結婚: ♀ Прасковья Фёдоровна Огиенко (Огородник)
結婚: ♂ Василий Фёдорович Огиенко
死亡: 30 8月 1956, УССР, СССР
